Не то, шоб їй ваще діло було до того, з ким там Женька по своїх кієвах общається, с ким шури-мури круте і кого по своїм бомжацкім кахве водить. Вообще не її діло. І не цікаво зовсім. Та все ж Санька отдєльний профіль в інстаграмі завела - "Ноготочькі Оболонь" - та і підписалась на Даніелу цю. Просто так, із цікавості, знаєтє лі. Чисто шоб посотреть, чім там кієвькі дівчата живуть. Та і в сніжковім інтачі всьо якіто дурацькі фоткі були, то бумажний стаканчік на фоні набережної, то якіто фоткі з сто, то піво на шашликах в Гідропарку. Нічого по ним не ясно. А от у Данічкі його ненаглядной було шо пошерстить. Канешно, вона дурой не була, шоб с ним фоткі виставлять на показ, та і ніхто в наш час того не робить, нема дурних лишній раз запасні варіанти распугівать, араби в лічкі таке точно не стерпять. Так шо в ленті у неї всьо шпіци її дурнуваті, шпіци та коктейлі разноцветні. А от в сторісах Санька Женьку пару раз запаліла. Може, і не узнала би, якби не скриті в ній таланти настоящіво сищіка, да не дурацькі кубіки на дзеркалі в машині. Так шо тепер дивилась вона на Сніжка, як на гівняшку котячу, яку, бува, находиш під столом, як забудеш звечора кицьку з хати вигнать.
Но, сказать по правді, тот факт, шо Женька так різко про неї висказувався, Санькіну гордость трошки та і тішив. Ну так, ваще самую малость. Просто шо ж це виходе, шо щастя не в прописці київській, еге ж? Та і не в шпіцах отих. І даже не в явно куплених прєсєтах, якими вона собі фоточкі обробляла і груди увілічівала (Санька то просікла по викривленис дверям на задньому фоні).
- Ага, та розкажи більше казочок, - пхекнула Олександра. - Як не як, вона тебе сама продінаміла, да? Не по нраву їй твоя вішньовий жигуль, да? Ну та ж не ауді яка-небудь, даже не хюндай бушний.
- Саша! - шикає на неї батько, по руці ляснув. Боляче, а від того Саньці ще більше повиделуваться хочеться. Бо а то шо ж, це це вообще видано таке, шоб батько родну дитину меньше любив, чім прийму якогось? Ну да, Женька, канешно, рано осиротів, батько його, як хрещений, під своє крило узяв. Мати йому за це, конечно, всі мізки виїла, шо лишній рот тепер кормить треба. А батя всігда мягкосердешний був, все йому жалко сиротинушку було. А хай би йому грець був, чесне слово, пів дитинства він Саньці просрав зі своїми пятірками. Весь час оце було "ой смотрі, вот Женічка, хоть і мальчік, а так учітса, а ти шо?".
- А шо Саша, шо Саша? Шо не правду кажу, чі шо? - заїлась вона на батька, за то спеціально від нього пляшку подалі відставляючи. Хай тянеться теперь. - Шо опять його защіщать будеш? Опять у тебе Женічка хароший, да, а свої діти - нє? Правильно тоді тобі мамка казала, шо не треба його було так опікать, а тепер - от на тобі! Рідну дитину обділить - так це ти завсігда можеш, конешно. Я ж тобі не Женічка і не Аріночка!
Батько тілько рукою маше, а Сашка яросно натикає вілкою каклєту і відправляє до рота. Якраз вчасно, шо мамка її больно так локтьом толкає.
- Ой, Саня, шо це таке? Боже, якась романтіка. Саня винімай котлєту з рота, скажи щось.
Санька хмурітса, смотре на мать. питаясь вспомніть, за шо там разговор у них с Женькой був. Переводе взгляд на довольного Женька, на краснєющу мать. На батька, в якого вже жижки трусяться - повод далі випить. Знов на Женьку. І понімає такі, шо він сказав тіко шо. Смотре на ніво широко відкритими очима.
- Ах ти ж падло! - так і швиряє в нього вилку с котлєтой. - Ах ти ж рожа мєнтовська! Приїхало воно! Ах ти ж скотиняка ти така! Ти посотрі на нього! - Санька зривається на ногі, хватає со стола кухонне полотенце, стіл оббігає прямо і давай його лупити по чьому прийдеться. - Я тобі покажу серце! Я тобі, блін, покажу Вільшанку! Я тобі покажу Саньку, ірод ти проклятущий! Ти в мене в Кієв свій рачки сертаться будеш, мусарня ти галімая!
- Ііііййй, - руками матір плескає, так і опавши на стулі разом.
- Йіііі - кряхтить батя, дотягуючись до бутилкі і вже собі наливая стопочку.
В якийсь момент її замах виходить ну зовсім якось не по цілі і вона слідом за рукою, в яку забагато сили вклала, вперед схиляеться, не падає тільки через те шо Женька їїї якось вхоплює удачно. Точніше, не удачно совсем. У Санькі аж щоки румянцем залило. Чі то від неловкості, но скоріш, канеш, від злості.
- Ти куда рукі розпустив, падлюка!? Пусти, гад, пусти, придурок! - починає вона брикатись со всіх сил, на ногах вирівнюючись. Відскакує від стола, та і від Женькі, як ошпарена. Різко руками волосся, що вибилось з хвостика, назад поправляє. - Ух, свинюка ти! Гівно проклятуще! Щоб очі мої тебе тут більше не бачили! Як прийду, щоб і духу не було!
Грозиться кулаком недовольно і розвертається щоб піти.
- Та куди ж ти, Сашко? - мати.
- До Жені! - гиркає.
- Та хоть рушника положи!
Санька обертається, комкає тей рушник і швиряє в Женьку наостанок.
- Ментура мусорна! Кобєль проклятущій, - видихає наостанок, але все так само злісно. Прямо аж серце з грудей вистрибує - так сильно злиться вона зараз. Прямо молнії з глаз летять. Не Олександра - фурія! І оце їй щас ще всьо Женькі розказувать. Ну це, конечно, вобще триндець. Поснідала, називається. - І конфєти свої забери! Падлюка...
І тільки "бамць!" дверима - і слід простиг.
[nick]Олександра Старченко[/nick][status]Санька[/status][icon]https://i.imgur.com/bh5AZD3.jpg[/icon][lzsm]<span>selo</span> <data><a href="оставить так">манікюрщица, 21</a></data> :: Перва дівка в Вільшанці. Красіва, модна, современна, тіко балувана. Колись мутки мутила с Жоркою Баратоновим, но не сложилось. Щас мічтає харашо вийти заміж, бо вже возраст...[/lzsm]
